Мене звати Анастасія Сірук, 17
років тому, 20 листопада 2005 року, я народилася в мальовничому містечку Іллінці,
що на Вінниччині. Там я росла й відкривала у собі щось нове і досі небачене. В
2022 році я стала випускницею місцевої школи-гімназії №2. Вже змалку я намагалася
знайти своє покликання: займалася професійним бадмінтоном, закінчила музичну
школу з класу фортепіано, співала в шкільному ансамблі, а також відвідувала
студії вокалу та танців.
Вірші та прозу почала писати ще в
2014 році. Поштовхом для мене стали події Революції гідності та початок війни
на сході України, а також моє виховання, яким активно займались мої батьки та
рідні. Так моїм основним натхненням стали люди, їх історії та боротьба за
свободу й справедливість, а також мої найближчі, ті, завдяки кому сформувалась
моя свідомість. Я завжди захоплювалася незламним Василем Стусом, сильною духом
Ліною Костенко та особливим Сергієм Жаданом, чиї твори схожі на калейдоскоп
вражень, думок, почуттів, переживань, заперечень, спротиву.
Зараз я навчаюся в Відні -
мальовничій та аристократичній столиці Австрії. Я обрала факультет, що пов’язаний
з мовами, культурами й історіями декількох країн.
Сили й наснагу на розвиток й
навчання подарували мені мої мама й тато. Вони на власному прикладі довели, що
немає нічого неможливого. Бажання рухатись вперед мені подарували мої бабусі та
дідусь, від яких я завжди отримую любов, тепло та підтримку. Я маю надію, що
своїми творами зможу хоч якось вплинути на сучасне суспільство, а також, що
залишу слід в світовій історії, культурі та літературі.
Мамі
…
Подивлюся я тобі у очі ,
Не забуду погляду твого ,
Що серденько ніби-то лоскочить ,
З ним , ніякий дощ мене не
замочить .
Я піду далеко , в сиві гори
Й переплину будь-яку ріку …
Лиш побачить ті яскраві очі
Не у сні , а просто наяву .
Доторкнусь до них і знов полину
у дитинства край , у рідний дім
І побачу рідную стежину ,
Що веде мене на батьківський
поріг…
(14.05.2017)
* * *
Я повільно сповзаю униз по
холодній стіні
В серці лють і тепло знов повстали в запеклій війні
Вже згораю від спраги , всі сили
забрала жага
На гримасах я - літо , в душі я -
холодна зима .
Клята , підла «любов» викликала у
мене істерику ,
Я її забувала , та знов
«відкривала Америку»
Я кричала від болю , який
породила я пристрастю
На моїх зубах кров і страждаю я
ненаситністю
Я шукала спасіння і серед
приречених, й блудних
Я його не знайшла й на глухих
островах безлюдних
Я тинялася світом у пошуках раю ,
утопії
Та знаходила лиш того раю
занедбані копії …
29.10.2022р.
* * *
Стіни мовчать .
Гучне місто поволі поглинув у
себе туман ,
Не забрав лиш думки . Божевільна
ридаєш на ліжку в великій кімнаті пустій .
Серце кричить .
Не рятує його навіть тої любові
дурман ,
Що на муки повів . І здається ,
що сил вже нема , та знаходиш нові і нові .
Скінчилось все .
Пройнялась пустотою побита ,
зболіла душа ,
Але шрам ще не зник . Й не
рятують поранене серце Ессе та червоне вино .
Стали чужі .
Й не горить більше світло для
мене в твоєму вікні ,
Не горю більше я . І вже вщухла любов , і з тобою ми вже незнайомці давно .
10.12.2022р.
* * *
Шістдесятники вважаються нац
інтелегенцією
З вираженою громадянською
позицією
Серед них : і в’язні совісті , і
дисиденти
Комунізму і союзу явні опоненти
Виступали ці митці на захист мови
і культури ,
Свободи творчості , єднання і літератури
В Україні рух вели : Василь Симоненко
й антифанат русифікації - хто ?
-Ліна Костенко
Разом з ними там народу море
виступало :
Драч , Павличко і Тютюнник , і
інших чимало
Старе й нове покоління не
договорились .
Замість того щоб єднатись , знову
поділились
Не зійшлись , вони думками …
ніде правди діти
Дуже хочуть перевершить своїх
«батьків» «діти»
Закидають попереднім , що вони
пасивні
І в злочинах комуняк тільки вони
винні
В свою чергу ті «батьки» , на
чолі з Тичиною
Не годИлись з новим рухом і
псевдо провиною
Паралельно шістдесятникам були
дисиденти
Також тій русифікації справжні
опоненти
Вони стали за державність , за
мовну свободу
І боролись за права нашого народу
Результат їх поглядів - це так
звана «справа»
Одним словом , влада їх - що ? -
репресувала
Деяких у психлікарнях морально
вбивали
Деяких у таборах до смерті
катували
Василь Стус , Іван Кандиба серед
цього руху
Вони теж проти системи чинили розруху
Свій народ з колін вони хотіли
підняти
Але більшість із людей боялись
вставати
За такий опір системі … гарно
поплатились
Репресовані,в в’язниці раптом
опинились
Поки люд мовчав свободний , вони
вперто бились
Як би їх не катували , вони не спинились
Вперто мріяли про волю й мирну
Україну
І про те , що урятують свою Батьківщину
Ту державу , що її ділили
роками
Яку били москалі й поляки віками
Підб’єм підсумки…Отож , такий
закон долі
Волю більш цінує той , хто живе в
неволі
22.02.2022р.
* * *
В чорному вбранні і в чорній
хустині
Сумувала мама-ненька у своїй
хатині .
Нещодавно ріднесенька сина
поховала -
Із Донбасу далекого дитя не
діждала .
Ой сину , мій сину , кохана
дитино
Яка ж бо тяжкая для мене година .
Серце кров’ю облилося ,
зупинитись може ,
Лиш на тебе сподіваюсь мій єдиний
Боже …
За Вкраїну незалежну син у бій
пішов ,
На Донбасі пекельному смерть свою
знайшов .
Осиротив мій синочок дітей та
дружину ,
Осиротив мене одиноку , й усю
нашу родину .
За тобою , сину , вік буду тужити
,
Бо не знаю як без тебе маю в
світі жити
15.08.2014 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар