Анастасія СІРУК

Мене звати Анастасія Сірук, 17 років тому, 20 листопада 2005 року, я народилася в мальовничому містечку Іллінці, що на Вінниччині. Там я росла й відкривала у собі щось нове і досі небачене. В 2022 році я стала випускницею місцевої школи-гімназії №2. Вже змалку я намагалася знайти своє покликання: займалася професійним бадмінтоном, закінчила музичну школу з класу фортепіано, співала в шкільному ансамблі, а також відвідувала студії вокалу та танців.

Вірші та прозу почала писати ще в 2014 році. Поштовхом для мене стали події Революції гідності та початок війни на сході України, а також моє виховання, яким активно займались мої батьки та рідні. Так моїм основним натхненням стали люди, їх історії та боротьба за свободу й справедливість, а також мої найближчі, ті, завдяки кому сформувалась моя свідомість. Я завжди захоплювалася незламним Василем Стусом, сильною духом Ліною Костенко та особливим Сергієм Жаданом, чиї твори схожі на калейдоскоп вражень, думок, почуттів, переживань, заперечень, спротиву.

Зараз я навчаюся в Відні - мальовничій та аристократичній столиці Австрії. Я обрала факультет, що пов’язаний з мовами, культурами й історіями декількох країн.

Сили й наснагу на розвиток й навчання подарували мені мої мама й тато. Вони на власному прикладі довели, що немає нічого неможливого. Бажання рухатись вперед мені подарували мої бабусі та дідусь, від яких я завжди отримую любов, тепло та підтримку. Я маю надію, що своїми творами зможу хоч якось вплинути на сучасне суспільство, а також, що залишу слід в світовій історії, культурі та літературі.

Мамі …

Подивлюся я тобі у очі ,

Не забуду погляду твого ,

Що серденько ніби-то лоскочить ,

З ним , ніякий дощ мене не замочить .

Я піду далеко , в сиві гори

Й переплину будь-яку ріку …

Лиш побачить ті яскраві очі

Не у сні , а просто наяву .

Доторкнусь до них і знов полину

у дитинства край , у рідний дім

 І побачу рідную стежину ,

Що веде мене на батьківський поріг…

(14.05.2017)

  *   *   *

Я повільно сповзаю униз по холодній стіні

В серці лють і тепло  знов повстали в запеклій війні

Вже згораю від спраги , всі сили забрала жага

На гримасах я - літо , в душі я - холодна зима .

Клята , підла «любов» викликала у мене істерику ,

Я її забувала , та знов «відкривала  Америку»

Я кричала від болю , який породила я пристрастю

На моїх зубах кров і страждаю я ненаситністю

Я шукала спасіння і серед приречених, й блудних

Я його не знайшла й на глухих островах безлюдних

Я тинялася світом у пошуках раю , утопії

Та знаходила лиш того раю занедбані копії …

29.10.2022р. 

*   *   *

Стіни мовчать .

Гучне місто поволі поглинув у себе туман ,

Не забрав лиш думки . Божевільна ридаєш на ліжку в великій кімнаті пустій .

 

Серце кричить .

Не рятує його навіть тої любові дурман ,

Що на муки повів . І здається , що сил вже нема , та знаходиш нові і нові .

 

Скінчилось все .

Пройнялась пустотою побита , зболіла душа ,

Але шрам ще не зник . Й не рятують поранене серце Ессе та червоне вино .

 

Стали чужі .

Й не горить більше світло для мене в твоєму вікні ,

Не горю більше я  . І вже вщухла любов ,  і з тобою ми вже незнайомці давно .

10.12.2022р.

*   *   *

Шістдесятники вважаються нац інтелегенцією

З вираженою громадянською позицією

Серед них : і в’язні совісті , і дисиденти

Комунізму і союзу явні опоненти

 

Виступали ці митці на захист мови і культури ,

Свободи творчості , єднання  і літератури

В Україні рух вели :  Василь Симоненко

й антифанат русифікації - хто ? -Ліна Костенко

 

Разом з ними там народу море виступало :

Драч , Павличко і Тютюнник , і інших чимало

Старе й нове покоління не договорились .

Замість того щоб єднатись , знову поділились

 

Не зійшлись , вони думками … ніде  правди діти

Дуже хочуть перевершить своїх «батьків»  «діти»

Закидають попереднім , що вони пасивні

І в злочинах комуняк тільки вони винні

 

В свою чергу ті «батьки» , на чолі з Тичиною

Не годИлись з новим рухом і псевдо провиною

Паралельно шістдесятникам були дисиденти

Також тій русифікації справжні опоненти

 

Вони стали за державність , за мовну свободу

І боролись за права нашого народу

Результат їх поглядів - це так звана «справа»

Одним словом , влада їх - що ? - репресувала

 

Деяких у психлікарнях морально вбивали

Деяких у таборах до смерті катували

Василь Стус , Іван Кандиба серед цього руху

Вони теж  проти системи чинили розруху

 

Свій народ з колін вони хотіли підняти

Але більшість із людей боялись вставати

За такий опір системі … гарно поплатились

Репресовані,в в’язниці раптом опинились

 

Поки люд мовчав свободний , вони вперто бились

Як би їх  не катували , вони не спинились

Вперто мріяли про волю й мирну Україну

І про те , що урятують  свою Батьківщину

 

Ту державу , що її ділили роками 

Яку били москалі й поляки віками

Підб’єм підсумки…Отож , такий закон долі

Волю більш цінує той , хто живе в неволі

22.02.2022р.

*   *   *

В чорному вбранні і в чорній хустині

Сумувала мама-ненька у своїй хатині .

Нещодавно ріднесенька сина поховала -

Із Донбасу далекого дитя не діждала .

Ой сину , мій сину , кохана дитино

Яка ж бо тяжкая для мене година .

Серце кров’ю облилося , зупинитись може ,

Лиш на тебе сподіваюсь мій єдиний Боже …

За Вкраїну незалежну син у бій пішов ,

На Донбасі пекельному смерть свою знайшов .

Осиротив мій синочок дітей та дружину ,

Осиротив мене одиноку , й усю нашу родину .

За тобою , сину , вік буду тужити ,

Бо не знаю як без тебе маю в світі жити

15.08.2014 р.