Ірина БЕЗПАЛЬКО

 

Безпалько Ірина Віталіївна, народилася 14 червня 1998 року, в с. Дібровинці Оратівського району. У 2004 році пішла у 1 клас ЗОШ 1-2 ступенів с. Дібровинці. А у 2007 році ми з родиною переїхали в с. Іллінецьке Вінницької області. 2016 я закінчила 11 класів, Іллінецької ЗОШ ІІІ ступенів, в школі я була досить активною та приймала участь у житті школи. У 2016 вступила в Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, на факультет педагогіки та психології, по спеціальності Дошкільна освіта. У 2021 році, успішно закінчила наукову магістратуру. Творчість, поезія, книги завжди були в моєму серці. Вірші писала ще зі школи, але занадто недооцінювала свою роботу, щоб комусь її показувати. Напевно саме з віком, зрозуміла що моя творчість прекрасна, і варта того щоб її побачив весь світ. Тому саме зараз, «мої діти», мають можливість бути почутими, побаченими і оціненими. Щаслива читати відгуки та коментарі, щемить у серці коли люди бачать себе у моїх рядках. Спитаєте мене, чому я вирішила що вже досить писати «в шухляду»? Коли я навчалась в університеті, я часто ходила на вистави місцевого театру «Бродвей», і завжди коли в кінці ми їм стоячи аплодували, я мріяла стояти на сцені, із квітами в руках і сльозами щастя на очах. Я ходила кілька раз на кастинг, але на жаль не проходила, розуміла що на сцені я занадто сором’язлива, не можу повною мірою відкритись. Та я ходила, а мене знову не брали. І вже на 4 курсі, я вирішила піти останній раз, коли вже відчувала у собі зміни, і йшла туди з думкою «я зможу». І я змогла. Я була там два роки, відіграла дві чудесних вистави, познайомилась з прекрасними людьми, і відчула в собі неймовірну силу, бажання і віру в себе. І я стояла, але вже на сцені, нам аплодували стоячи, а я тримала в руках квіти, і на очах моїх були сльози. Тож вірте у себе, у свої сили. Ти можеш думати що вірші твої «недостатні». А хтось буде їх читати і бачити у твоїх словах свій біль, або своє щастя.

ДОСІ ЛЮТИЙ

В моїй душі ще досі лютий

Такий холодний, до кісток

Хоча виходить часом сонце

Але в той день вже не зійшло

За календарем, вже квітень

Трава зелена, і цвітуть сади.

Та в наших українських душах

Навічно залишилися чужі сліди.

Ці гості без запрошення прийшли

Ми їх не звали "нас спасати".

Щоб жінки у підвалах життя дарували

А ви, нелюди, наших дівчат гвалтували.

Я навіть не говорю, про честь чи совість

Тут навіть і близько такого нема.

Та потім говорять "не винні, не знали"

І взагалі це все випадковість..

Жахливі новини, світлини, слова..

Не віриться, що це тепер реальність

І поки більшість світу мовчить

Ми з голими руками на танки..

Ніколи в серцях не загояться рани

Наші сльози стануть для вас отрутою

І часом думаєш, що вже не можеш ненавидіти більше

Але ні можеш, навіть сильніше...

 Як ти?

Ти пишеш мені "як ти?"

А я й сама не знаю як

Постійні фото і новини

Не можу прийняти, навіть половини

Часом тихо, та ті сирени прокляті

Хватаємо рюкзак, і нумо.. Тікати

Люди вміщають життя у долоню

Мати, цілує дитину у скроню

Батько міцно тримає за руку

І хочеться не думати... про розлуку

Нам кажуть "життя продовжується.. Живи"

Про "комплекс потерпілого"

І винну, за те що в безпеці

Ми вже не відчуваємо себе вдома - як у фортеці.

Вражає героїзм людей, і любов до країни

Кожна твоє діло і молитва, частина України.

Так багато хочеться ще сказати,

Та не маю вже слів, щоб виразити почуття.

Просто вірю всією душею, Україно, в наше майбуття!

               ***

Давай поговорим? Прошу давай

Я знаю, тобі є що сказати

Роскажи як самотньо, як боляче, давай.

Як треба послухати, тільки дай знати.

Ти робиш вигляд, наче все добре

А в середині зірвався вулкан..

Я знаю, що в тебе серце хоробре

Але в душі, вже лютує ураган

Я чесно, теж завжди думала, що не люблю людей

З ними важко, часом не зрозуміло

І в житті мільйони лотарей

Та як зрозуміти, які з них "щасливі"...

Та зізнайся є люди, яких компанія приємна

Хочеться і говорити, і слухати теж.

І як всі говорять, людині потрібна людина

Це і є, того самого "щастя" частина.

Крихітко, знай, що ти не одна у цім світі

Є люди яким ти важлива, любима, безцінна

І яким твої почуття, не всерівно

Я поговорю з тобою, і послухаю

Тільки дай знати, що тобі це потрібно.